Венера могла поглинути власний супутник — моделювання

У Венери немає природного супутника, хоча за розмірами й будовою вона близька до Землі. Астрофізик Стівен Кейн з Каліфорнійського університету в Ріверсайді запропонував пояснення: місяць у планети міг бути, але вона його поглинула. Раніше розглядали два варіанти — або супутник знищило зіткнення з іншим тілом, або він ніколи не формувався.

Ключова відмінність Венери — швидкість обертання. Один оберт навколо осі триває близько 243 земних діб. Земля обертається приблизно за 24 години, і частина цієї енергії через гравітаційну взаємодію передається Місяцю, відсуваючи його на вищу орбіту — приблизно на 4 сантиметри щороку. Цей рух вимірюють лазерними відбивачами, залишеними під час місій Apollo.

Для Венери модель дає протилежний результат: супутник втрачав би орбітальну енергію й поступово зближувався з планетою, аж поки не врізався б у неї. Що масивніше тіло, то швидше настав би фінал.

Кейн спершу перевірив модель на системі Земля — Місяць, де симуляція мала відтворити відому еволюцію. Потім параметри змінили для Венери, тестуючи супутники з масою від половини до десяти мас нашого Місяця. У більшості сценаріїв результат був однаковий — падіння на планету. Сам дослідник назвав це несподіванкою, бо очікував різноманітніших варіантів.

Моделювання показує лише, що сталося б із супутником, якби він існував, і не доводить, що він справді був. Прямих доказів стародавнього місяця Венери немає.

Знайти його сліди складно: близько 80% поверхні планети має приблизно однаковий геологічний вік, що вказує на масштабне оновлення кори близько мільярда років тому. Давнє зіткнення могло не залишити видимих ознак, тож відповідь, імовірно, доведеться шукати в надрах планети — подібно до структур у глибинах Землі, пов'язаних із формуванням Місяця.

Якби місяць справді впав на Венеру, зіткнення принесло б планеті величезну кількість енергії та кутового моменту. Сьогодні Венера — розжарений світ із щільною атмосферою й температурою поверхні близько 465 °C, але в минулому умови могли бути іншими. Такі події допомагають зрозуміти, як планета набула сучасного вигляду.

Результат має значення й для пошуку екзопланет. Наявність супутника може бути важливим фактором для еволюції світу, хоча науковці досі не знають, наскільки великий супутник потрібен для виникнення чи збереження життя. Дослідження додає питання: чи здатна планета не лише сформувати місяць, а й утримати його мільярди років. Для дуже повільних планет відповідь може бути негативною — супутник поступово втрачає висоту орбіти й зрештою падає на свій світ.