Астронавтка NASA зняла з МКС рідкісне пурпурове полярне сяйво над Киргизстаном

16 вересня 2026, 23:00 ·472 слівредакція

З борту Міжнародної космічної станції зафіксували незвичне полярне сяйво з насиченим пурпуровим відтінком. Знімок зробила астронавтка NASA Джессіка Меїр під час експедиції 75.

Фотографію полярного сяйва отримали 7 вересня 2026 року з борту МКС. Кадр зроблено з висоти приблизно 411 км над територією Киргизстану на цифрову камеру Nikon Z9.

На знімку видно світіння атмосфери, у якому замість переважно зелених відтінків домінує насичений пурпуровий колір. Джессіка Меїр також опублікувала фото у соцмережах і зауважила, що раніше такого сяйва не бачила.

«Джимі Гендрікс був би в захваті, якби побачив учорашнє північне сяйво. Я ще ніколи не бачила у сяйві такого яскравого фіолетового відтінку — від цього справді хочеться цілувати небо», — написала вона.

Природа явища така: заряджені частинки сонячного вітру взаємодіють з магнітним полем Землі й потрапляють у верхні шари атмосфери, де передають енергію атомам і молекулам кисню та азоту. Повертаючись до стабільнішого стану, ці частинки випромінюють світло, яке спостерігач бачить як кольорові смуги.

Звичний зелений відтінок зазвичай дає кисень на певній висоті. Червоне світіння теж пов'язане з киснем, але виникає за інших умов і вище. Пурпурові та фіолетові барви складніші: вони можуть з'являтися через випромінювання збуджених молекул азоту, яке накладається на інші кольори й дає суміш відтінків.

Незвичний колір цього разу пов'язують із підвищеною сонячною активністю та поєднанням кількох атмосферних випромінювань. Коли активність Сонця зростає, до Землі надходить більше заряджених частинок, умови у верхніх шарах атмосфери змінюються, а різниця у висоті, складі газів та енергії частинок визначає, який колір побачить спостерігач. Тож пурпурове сяйво — не окремий «новий вид», а результат збігу фізичних умов, за яких різні довжини хвиль змішуються.

Магнітне поле Землі значною мірою захищає планету від потоку сонячних частинок, але частина з них усе одно прямує до верхньої атмосфери, особливо поблизу полярних областей. Під час посилення сонячної активності сяйва стають яскравішими й можуть сягати нижчих широт.

Для дослідників такі знімки цінні не лише видовищністю. За характером світіння можна отримувати додаткові дані про склад атмосфери, висоту перебігу процесів і вплив сонячної активності на навколоземний простір.