Російський аналог Starlink: перші невдачі на орбіті та перспективи проєкту

Російська програма створення супутникового інтернету, відомого як «Рассвет», зіткнулася з труднощами вже на етапі виведення апаратів на робочі орбіти. Після трьох запусків лише перша група супутників досягла приблизної висоти 550 кілометрів. Апарати з другого та третього запусків зупинилися на позначці 300–400 кілометрів, що нижче запланованого.

Частина супутників після виходу на орбіту почала втрачати висоту. Один апарат уже згорів в атмосфері, ще один, за попередніми оцінками, може повторити його долю протягом найближчих тижнів. Навіть ті супутники, які спочатку піднімалися до 550 кілометрів, згодом опускалися приблизно до 500 кілометрів. Це може вказувати на проблеми з бортовим обладнанням або свідоме зниження висоти для додаткових випробувань, однак у будь-якому разі повноцінно робочими ці апарати навряд чи стануть.

Для створення мінімально працездатної системи Росії знадобиться угруповання щонайменше з 200–300 супутників. Така кількість не забезпечить швидкість і якість зв’язку на рівні Starlink, але дозволить отримати постійний супутниковий інтернет над власною територією, сусідніми країнами та частиною Північної Америки. Реалістичний термін появи перших робочих систем — два-три роки, а для повноцінного розгортання знадобиться щонайменше п’ять-сім років.

Історія з навігаційною системою ГЛОНАСС показує, що Росія здатна створювати власні аналоги західних технологій, навіть якщо вони поступаються оригіналу за характеристиками. ГЛОНАСС менш точний за GPS, але головним досягненням стала незалежність від іноземних систем. Аналогічний сценарій можливий і з супутниковим інтернетом: завдання не в тому, щоб повторити Starlink, а в тому, щоб отримати працездатну систему під власним контролем.

До появи власного угруповання Росія використовує старі технології — геостаціонарні супутники та громіздкі користувацькі термінали, які легше виявляти та знешкоджувати. Паралельно триває робота над засобами радіоелектронної боротьби, здатними локально блокувати супутниковий зв’язок. Такі комплекси створюють проблеми в зоні приблизно 20 кілометрів, але через значну потужність їх можна виявляти за сигналом і уражати.

Нинішні невдачі запусків не означають кінець програми. Росія продовжить вкладати ресурси в проєкт, і через кілька років ситуація може суттєво змінитися. Навіть якщо «Рассвет» не стане повноцінним конкурентом Starlink, отримання власного супутникового зв’язку залишається стратегічною метою, яка не залежатиме від західних технологій.