Олешківські піски: як геологія і людина створили українську пустелю

У 2019 році супутник NASA Landsat зафіксував Олешківські піски: на знімках видно не лише відкриті піщані простори, а й зелене кільце соснових насаджень, які мали стримувати рух дюн. Масив розташований у лівобережному пониззі Дніпра, приблизно за 30 кілометрів від Херсона, і займає понад 160 тисяч гектарів; разом із прилеглими лісами — понад 200 тисяч.

Геологічна основа пісків сформувалася близько 12 тисяч років тому, коли танув Дніпровський льодовиковий язик Скандинавського покривного льодовика. Потужні потоки талої води виходили за межі русла Дніпра, затоплювали надзаплавні тераси й залишали великі піщані накопичення. Професор Херсонського державного університету Іван Мойсієнко пояснював, що частину пісків приніс катастрофічний паводок після прориву прильодовикового озера в басейні Прип’яті. Спочатку територія не була відкритою пустелею: піски закріпилися степовою рослинністю, у низинах з’явилися лісові групи, луки, водойми й болота.

Сучасний пустельний вигляд пов’язують із господарською діяльністю. Ще 200–300 років тому тут не було таких відкритих піщаних масивів. У XIX — першій половині XX століття на цих землях випасали сотні тисяч овець, які виїдали траву й руйнували копитами піщаний степ. Після зникнення рослинного покриву вітер почав вільно переносити пісок, утворюючи дюни й бархани. За одну ніч на городи сусідніх сіл могло навіяти до пів метра піску.

У 1930–1950-х роках радянська влада почала масштабне заліснення, віддавши перевагу сосні. Навколо відкритих ділянок висадили лісові масиви, а частину території відвели під військовий полігон, який не заліснювали. Навколо полігону створили кільце дерев завширшки близько 3,5 кілометра — воно мало стримувати піски й маскувати об’єкт. З літаків також висівали трав’янисті рослини, зокрема булавоносець сіруватий; учені досі знаходять тут саксаул, ялівець і тую. Водночас, за словами Мойсієнка, ліс тут азональний, тобто не властивий цій природній зоні: дерева хворіли й потерпали від нестачі вологи.

Попри пустельний вигляд, піски не мертві. Під ними залягає водотривкий глинистий шар, який затримує вологу після дощів, туманів і конденсату. У котловинах видування утворюються водойми — саги, частина з яких тимчасова. Це створило умови для ендемічних рослин, яких немає в Криму чи на сусідніх територіях: житняк пухнастоквітковий, чебрець дніпровський, юринея пухка, волошка короткоголова. Багато з них занесені до Червоної книги України та міжнародних природоохоронних списків.