Супутники «Рассвет» не вийшли на робочу орбіту: четверта партія сходить з висоти

Четверта партія супутників російського проєкту «Рассвет», який у Кремлі подають як власний аналог Starlink, не вийшла на розрахункову орбіту. Після старту 19 липня апарати за два місяці знизилися до позначки нижче 400 км, тоді як цільовою була висота 550 км. За прогнозами, ці супутники можуть повністю згоріти в термосфері або впасти в океан упродовж 2026–2027 років.

Запуск викликав найбільший розголос серед усіх чотирьох — саме в ньому вбачали ознаки того, що Росія наближається до створення повноцінного угруповання. Однак поза увагою залишилися два факти: жоден із 16 апаратів не піднявся на потрібну висоту, а підприємство, яке серійно випускає носії для таких місій, зазнало удару.

Йдеться про ракетно-космічний центр «Прогрес» у Самарі — єдиний завод, де серійно збирають ракети-носії «Союз-2.1б». У ніч на 15 серпня 2026 року по ньому завдали удару крилатими ракетами FP-5 «Фламінго».

Хронологія програми «Бюро-1440» виглядає так. Перші дві експериментальні групи по три апарати стартували 27 червня 2023 року та 17 травня 2024 року і досі працюють — одна на висоті близько 550 км, друга на 800 км. Третя група з 16 супутників вийшла на орбіту 23 березня 2026 року з космодрому Плесецьк: один апарат втрачено, ще три поступово знижуються і тримаються приблизно на 500 км.

Обмеження не лише орбітальні, а й виробничі. Для розгортання повноцінного угруповання Росії потрібно щонайменше 18 пусків «Союз-2.1б» на рік, тоді як фактично виконується шість-вісім. Навіть без ударів по інфраструктурі темпи нарощування угруповання залишаються критично низькими порівняно із заявленими планами «Бюро-1440» вивести понад 250 апаратів до 2027 року.

Кожен наступний запуск залежить від збереження потужностей у Самарі, які вже постраждали. Це ставить під питання не лише строки, а й можливість швидко компенсувати втрати серед супутників, що не досягли робочої орбіти або вже сходять із неї. Сам «Рассвет» залишається амбітним і потенційно небезпечним проєктом, проте санкції, брак технологічної бази та обмежені можливості наукової галузі суттєво стримують його реалізацію.