Вірш Михайла Петренка став однією з перших пісень у космосі

Вірш «Дивлюся на небо, та й думку гадаю…», написаний у 1841 році поетом-романтиком Михайлом Петренком, пізніше отримав музичне втілення завдяки композиторці Людмилі Александровій та хормейстеру Владиславу Зарембі. Саме ця пісня увійшла в історію як одна з перших, виконаних у космосі.

12 серпня 1962 року з космодрому Байконур стартував корабель «Восток-4» із льотчиком-космонавтом Павлом Поповичем на борту. Під час сеансу радіозвʼязку з Центром управління польотами Попович заспівав «Дивлюсь я на небо». За деякими даними, він зробив це для головного конструктора Сергія Корольова, якому подобалася ця мелодія.

Михайло Петренко народився, ймовірно, у Словʼянську в 1817 році. Його батько Микола Петренко походив із дворян і служив губернським секретарем у Словʼянській міській ратуші. Дід поета, Дмитро Петренко, був одружений з дочкою місцевого купця, а їхні діти народжувалися у Словʼянську. Прапрадід Михайла, Данило Петренко, був козаком Ізюмського слобідського козачого полку.

З 1833 року Петренко жив у Харкові, а в 1837 році вступив на юридичний факультет Імператорського Харківського університету. Після навчання служив у Харківській Палаті кримінального суду, згодом — секретарем Вовчанського повітового суду, а з 1849 року — прокурором у Лебедині, де й працював до смерті. У 1853 році отримав чин титулярного радника, а в 1856 — медаль «В пам’ять війни 1853-1856 рр.».

Перші публікації віршів Петренка зʼявилися в альманасі «Сніп» у 1841 році. Згодом твори поета увійшли до збірників «Молодик» (1843) та «Южный русский зборник» (1848). Останній містив, зокрема, вірш «Словʼянськ», присвячений рідному місту.

Помер Михайло Петренко 25 грудня 1862 року в Лебедині від лихоманки. Його поховали на міському кладовищі.

Пісня на слова Петренка стала не лише літературним і музичним надбанням, а й частиною космічної історії. Її виконання на орбіті підкреслює звʼязок української культури з освоєнням космосу.