Секс у космосі: фізіологія, радіація та репродуктивні ризики

Відсутність гравітації кардинально змінює механіку руху тіла. За Третім законом Ньютона, будь-який поштовх у невагомості викликає зворотний рух. Для інтимної близькості це означає необхідність фіксації: астрофізик Ніл Деґрасс Тайсон рекомендує ремені, а фізіолог Джон Міллз із Університету Андерсена в Індіані пропонує подвійні спальні мішки. Винахідниця Ванна Бонта створила костюм «2suit» для кріплення партнерів, але після її смерті в 2014 році розробка не була реалізована.

Ерекція в умовах мікрогравітації ускладнена через перерозподіл рідин у верхню частину тіла та зниження артеріального тиску. Рівень тестостерону під час польотів падає, що зменшує лібідо. Колишній астронавт Майк Маллейн згадував про виняткові випадки сильної ерекції, але загалом еректильна дисфункція вважається типовим явищем.

Основним викликом для репродуктивного здоров’я є космічна радіація. На Землі атмосфера та магнітне поле захищають від випромінювання, а в космосі астронавти постійно зазнають впливу галактичних променів, сонячного випромінювання та радіаційних поясів. За даними дослідницького центру Еймса, гостре опромінення в дозі 150 мЗв може спричинити тимчасове безпліддя у чоловіків, а для жінок поріг становить 650–1500 мЗв на яєчники. Під час шестимісячної місії на МКС рівень радіації сягає 54–108 мЗв, а під час подорожі на Марс — 210–1070 мЗв на рік.

Радіація спричиняє фрагментацію ДНК та хромосомні аномалії, що можуть зупинити розвиток ембріона на ранніх стадіях. Ембріолог Ольга Малюта зазначає: «Випромінювання найбільше впливає на мутації і фрагментацію ДНК… Якщо на етапі дозрівання яйцеклітини подіяти радіацією, то можна погіршити ситуацію».

Через відсутність даних про менструальний цикл у космосі NASA застосовує запобіжні заходи: за 10 днів до місії астронавтки проходять тест на вагітність, а на МКС використовують оральні контрацептиви. Марджорі Дженкінс із Інституту жіночого здоров’я Лори Буш зауважує: «Ми не маємо даних про менструальний цикл у довгострокових або короткострокових місіях, ми не знаємо, чи перебування у космосі буде діяти як природний контрацептив».

Дослідження на тваринах дають обмежені результати. У 1979 році радянський супутник із мишами не показав ознак спарювання. У 2013 році японські вчені відправили сперму мишей на МКС на дев’ять місяців: після повернення виявили пошкодження ДНК, але рівень народжуваності та здоров’я потомства не відрізнялися від контрольної групи. У квітні 2018 року NASA розпочало експеримент Micro-11 на МКС із замороженою чоловічою та бичачою спермою. Результати щодо рухливості сперматозоїдів у мікрогравітації досі аналізуються.

Серед відкритих питань — вплив мікрогравітації на фертильність, поєднаний ефект радіації та невагомості, тривалість змін, можливість вагітності та її перебіг у космосі. Ці дослідження також порушують етичні межі виправданості експериментів.