Шість небезпек Місяця: від вакууму до гострого пилу

На початку 2030-х років NASA розраховує звести на Місяці першу базу для тривалого перебування астронавтів, а з часом розширити її так, щоб люди могли жити там роками. Забезпечити їхнє виживання — одне з найскладніших завдань місії. Ось шість чинників, кожен із яких окремо здатен призвести до загибелі.

Вакуум. На Місяці немає атмосфери, тож астронавт на поверхні перебуває у вакуумі. Пошкодження скафандра виводить з ладу систему життєзабезпечення: за секунди повітря виходить назовні й тиск падає. Свідомість людина втрачає за 10–15 секунд, а приблизно за 90 секунд настають незворотні ушкодження організму й смерть. Через брак кисню мозок перестає працювати нормально, вода в тканинах починає закипати, а легені можуть розірватися від перепаду тиску.

Температура. Удень на Місяці до плюс 120 градусів Цельсія, уночі — до мінус 130. Доба там триває близько двох земних тижнів. Скафандри мають системи охолодження й обігріву, які дають змогу працювати за таких умов, але тривале носіння зношує матеріали. Якщо обігрів або охолодження відмовлять, астронавт загине від переохолодження чи перегріву.

Удар метеорита. Без атмосфери поверхню Місяця постійно бомбардують метеорити. Швидкість навіть крихітних уламків сягає тисяч кілометрів за секунду. Удар міліметрового метеорита по скафандру пробиває його, спричиняє розгерметизацію і неминучу смерть.

Радіація. На Землі від ультрафіолету захищає атмосфера, від високоенергетичних сонячних частинок — магнітне поле. На Місяці немає ні того, ні іншого. Рівень радіації на його поверхні приблизно у 200 разів вищий, ніж на Землі. Кілька місяців перебування там означають значні дози опромінення: ушкодження клітин і ДНК, підвищений ризик раку, а за дуже високих доз — смерть.

Вуглекислий газ. З кожним видихом астронавт виділяє CO2. У замкнутому об'ємі скафандра його концентрація швидко сягає небезпечного рівня, якщо відмовить фільтрація. Наслідок — отруєння і втрата свідомості. Тому сучасні скафандри оснащують системами оповіщення про підвищений вміст вуглекислого газу.

Місячний пил. Він не схожий на земний пісок: кожна пилинка має зазубрені краї й лишається гострою, бо на Місяці немає вітру та води, які б їх згладили. Пил прилипає до скафандра, а після повернення на базу потрапляє в легені та очі, здатен завдати шкоди й серцю.

Висновок: база на Місяці — це насамперед інженерія захисту. Вакуум, перепади температур, мікрометеорити, радіація, CO2 і абразивний пил вимагають від скафандрів і житлових модулів надійності, якої досі не потребувала жодна пілотована програма.