Марсіанський «ведмідь»: що насправді сфотографував HiRISE

Знімок зробили 12 грудня 2022 року з висоти 251 кілометр над Південним високогір’ям Марса. Формально це був один із десятків тисяч кадрів, які HiRISE збирає на поверхні планети з 2006 року, тож нічого незвичного в самій зйомці не було. Несподіванка виникла на етапі, коли зображення побачили люди.

На пагорбі проступає силует, який важко не прочитати як морду тварини. Дві темні круглі заглибини виконують роль очей, між ними світлий хребет звужується донизу й нагадує мордочку, а майже ідеальна кругова тріщина окреслює контур голови.

Пояснення в об’єкта прозаїчне, і його дає сам керівник команди HiRISE — планетолог з Аризонського університету Альфред Мак’юен. «Є пагорб із V-подібною структурою колапсу (ніс), двома кратерами (очі) і круглим малюнком розлому (голова)», — зазначив він 2023 року.

Кожен елемент «морди» має окреме геологічне трактування. Кругова тріщина, за припущенням Мак’юена, могла залишитися від пухкого матеріалу, який осів поверх давнього, давно заповненого метеоритного кратера. «Ніс» цілком може виявитися вулканічним або грязьовим жерлом, а V-подібна форма навколо нього вказує на місце, куди колись витікала лава чи бруд.

Другий механізм, який змушує бачити тут ведмедя, — парейдолія. Так називають властивість мозку добудовувати знайомі образи з випадкових плям: фари автомобіля перетворюються на здивоване обличчя, а слід від води — на релігійний образ. Людська здатність швидко розпізнавати обличчя навіть за поганого освітлення й на відстані закріпилася еволюційно: протягом більшої частини нашої історії вона могла означати різницю між поміченою загрозою та пропущеною. Побічний ефект — обличчя знаходяться всюди, зокрема на зернистому орбітальному знімку марсіанської скелі.

Це не перший такий випадок. 1976 року зонд NASA «Вікінг-1» сфотографував «столову гору» в регіоні Кідонія, яка нагадувала вирізьблене людське обличчя, повернуте до космосу. Детальніші кадри пізніших супутників закрили питання: це звичайне скельне утворення, на яке під певним кутом падало світло.

Інший марсіанський «смайлик» виявили в серпні 2024 року науковці, які працювали з апаратом Trace Gas Orbiter Європейського космічного агентства. Під час каталогізації відкладень хлоридних солей у регіоні Terra Sirenum вони натрапили на кільце висохлої солі з двома невеликими кратерами там, де мали б бути очі.

Наукова цінність цього об’єкта не в «усмішці», а в самій солі. Це залишки мілководних водойм або озер, які випарувалися у вологішому минулому Марса, давши розчиненим мінералам сконцентруватися й кристалізуватися. Настільки солона вода здатна залишатися рідкою за температури аж до -40 °C, коли звичайна вода вже замерзла б. Такий екстремальний і тривалий розсіл — середовище, де життя могло б протриматися найдовше, поки планета висихала, а отже, ці відкладення є реальними цілями для майбутніх місій із пошуку біосигнатур.

Раніше на Марсі «бачили» й медузу — нею виявився космічний промінь, що влучив у сенсор камери, — а також дивні ями, людську кістку та «гриби». Більшість цих об’єктів уже отримала буденні пояснення. Марсіанський «ведмідь» — із тієї ж категорії: ефектна картинка, за якою стоїть звичайна геологія.