Вода на Місяці: чи витримає місто Маска з мільйоном мешканців

Ідея Ілона Маска про «місто, що самостійно розростається» на Місяці, озвучена на початку 2026 року, передбачає масштабне поселення менш ніж за 10 років. Але реалізація залежить не лише від ракет і будівельних технологій, а й від того, чи вистачить на супутнику води. Нове дослідження у Frontiers in Space Technologies дає невтішну відповідь щодо великого постійного міста.

Вважається, що вода потрапила на Місяць на ранніх етапах формування: багаті на неї астероїди бомбардували поверхню, а речовина згодом накопичувалася в полярних регіонах. Там розташовані кратери з високими краями, які не пропускають сонячне світло всередину, створюючи ділянки постійної тіні. Саме в них, за припущеннями науковців, можуть зберігатися поклади водяного льоду — не лише для пиття, а й для вирощування їжі та гігієни.

«Наявність води на місячних полюсах змінює все у підході до перебування людей на Місяці. Раптом стає практично можливим уявити "місячне село", де люди могли б виживати, не доставляючи з Землі кожну останню краплю води. Вони могли б вирощувати власну їжу, приймати душ і користуватися справними туалетами», — написав астроном Смітсонівської астрофізичної обсерваторії та співавтор дослідження Мартін Елвіс.

Точний обсяг запасів досі невідомий. За сучасними оцінками, в постійно затінених регіонах може бути близько 600 мільйонів метричних тонн водяного льоду. У роботі ж взяли оптимістичніший сценарій — 1 мільярд метричних тонн, окремо зазначивши, що фактичний запас може бути у 20–30 разів меншим.

Розрахунки порівнювали ці ресурси з потребами міста на 1 мільйон людей — з урахуванням не лише питної води, а й виробництва їжі та роботи інфраструктури. За найсприятливішого сценарію без суворої системи повторного використання поселення протрималося б лише кілька років; за нижчих оцінок запасів — ще менше.

Окремо науковці змоделювали варіант з ефективною системою рециркуляції за зразком Міжнародної космічної станції, де повторно використовується приблизно 98% води. Це збільшує термін існування міста на мільйон мешканців до трохи більше ніж століття. Але й такий результат не знімає проблеми: потрібні постійний контроль споживання, складне очищення та ремонт обладнання, а оцінки запасів можуть бути завищеними.

Реалістичнішим автори вважають не мегаполіс, а базу для наукових досліджень і випробування технологій. Поселення на 1 000–10 000 людей могло б використовувати доступні запаси води протягом кількох століть і поступово розростатися в міру вдосконалення технологій видобутку та очищення.

Серед напрямів, які могли б допомогти, дослідники називають підвищення ефективності повторного використання води, скорочення споживання, постачання води з багатих на лід астероїдів і пошук нових покладів на самому Місяці. «Якщо амбітні плани космічних мільярдерів мають бути реалізовані, то пошук додаткової води стане першим кроком», — підсумував Елвіс. Отже, головним обмеженням для місячних міст може стати не будівництво, а стабільне забезпечення ресурсами.