Титан: річки з метану та гори з водяного льоду

Титан, найбільший супутник Сатурна, залишається об'єктом пильної уваги астрономів через свою здатність імітувати земні пейзажі, повністю змінюючи хімічну природу кожного матеріалу. На його поверхні існують розгалужені річкові системи, берегові лінії та великі моря, однак замість води вони заповнені рідким метаном та етаном.

За даними NASA, середня температура на Титані становить близько -179°C, а тиск у 1,5 раза перевищує земний на рівні моря. За таких умов метан, який на Землі є газом, стабільно перебуває в рідкому стані. Вода ж перетворюється на надміцний матеріал, що формує більшу частину кори супутника. З водяного льоду тут утворені пагорби, скелі та навіть річкова галька, що виконує роль силікатних порід.

Атмосфера Титана — найщільніша серед супутників Сонячної системи — складається переважно з азоту, з домішкою близько 5% метану. Останній випаровується з поверхні, конденсується в хмари та випадає дощем, спричиняючи рідкісні, але інтенсивні шторми. Орбітальний цикл Сатурна триває 29 земних років, тому сезони на Титані розтягуються на понад сім років кожен, а метан повільно мігрує між півкулями.

Радари апарата «Кассіні» виявили, що найбільші вуглеводневі водойми розташовані біля північного полюса: моря Кракена, Лігеї та Пунги, оточені озерами глибше 100 метрів. Їхня рідина — не чистий метан, а суміш з етаном і розчиненим азотом. Річкові мережі простягаються на сотні кілометрів, але через меншу щільність метану та гравітацію, що становить 1/7 земної, фізика їхньої течії відрізняється. Загадкою лишається відсутність дельт у гирлах — ймовірно, місцеві відкладення поводяться інакше або стираються хвилями.

Найбільший парадокс Титана — постійне руйнування метану сонячним світлом в атмосфері. Якби газ не поповнювався з надр, супутник втратив би хмари та моря. Під льодяною корою, ймовірно, існує океан рідкої води, і питання обміну речовинами між цими середовищами стане ключовим для майбутньої місії Dragonfly.