У Квебеку підтвердили ударний кратер Ухакатик діаметром 25 км і віком 390 млн років

Круглу структуру неподалік від озера Марсаль у важкодоступному регіоні Кот-Нор на півночі Квебеку виявив астроном-аматор Жоель Лапуант. Він готувався до пішого походу й переглядав онлайн-карти, коли натрапив на об'єкт правильної форми. Лапуант припустив метеоритне походження структури й звернувся до фахівців у Європі та Північній Америці.

Його запит дозволив французьким дослідникам класифікувати територію як потенційну ударну структуру. Далі до справи долучився професор Гордон Осінські — планетарний геолог із Західного університету, який керує базою даних Impact Earth. Попри початковий скептицизм, у жовтні 2025 року він організував експедицію до віддаленої місцевості.

Дістатися туди вдалося гідролітаком, після чого дослідники пройшли 50 метрів убрід крижаною водою, а також долали болото й густі чагарники. Осінські назвав цю подорож одним із найскладніших випробувань за роки польової роботи на шести континентах.

Спершу геологи припускали вулканічне походження структури, але вже на другий день експедиції знайшли конуси руйнування у скельних породах. Такі утворення виникають лише під дією надвисокого тиску, характерного для падіння небесних тіл. За словами Осінського, це єдиний наочний доказ метеоритного удару, який можна розгледіти неозброєним оком у польових умовах.

Тіло, що врізалося в Землю, було достатньо великим, аби утворити складну структуру діаметром близько 25 кілометрів — із центральним підняттям і високими скелями з характерними тріщинами. Лабораторний аналіз зразків дав вік приблизно 390 мільйонів років. Подія такого масштабу в сучасних умовах спричинила б руйнування регіонального й планетарного рівня та помітно вплинула б на клімат.

За погодженням із місцевою радою корінного народу Інну Екуанітшит кратер назвали Ухакатик. Це найбільша ударна структура, виявлена після відкриття 31-кілометрового кратера Хіавата у 2018 році.

Наразі геологи офіційно підтвердили на Землі лише близько 200 ударних структур, хоча припускають, що сотні подібних об'єктів ще не знайдені. Історія Лапуанта показує, як громадянська наука допомагає досліджувати космос і планету: ініціативи NASA охоплюють пошук астероїдів і відстеження спалахів на Місяці від падінь метеоритів. Сам аматор каже, що був дуже щасливий, коли вчені підтвердили його здогад, і радить іншим не нехтувати власною інтуїцією.