Супутникові знімки Landsat дозволили точно відстежувати припливи

Міжнародна група вчених із DTU Space, Оксфордського університету, Мюнхенського технічного університету та компанії OHB запропонувала новий підхід до вимірювання припливів і відпливів. Замість традиційних датчиків рівня води, які розташовані на відстані понад 50 кілометрів один від одного, дослідники використали супутникові знімки берегової лінії.

Метод полягає у відстеженні межі між суходолом і водою на тисячах зображень Landsat, отриманих за понад 40 років. Поєднуючи ці дані з інформацією про нахил пляжу, вчені змогли розрахувати локальні припливні коливання. Виявилося, що зміни положення берегової лінії, які раніше вважалися цифровим шумом, є цінним сигналом для картування припливних течій.

Результати дослідження, опубліковані в журналі Communications Earth & Environment, показали, що висота припливу в межах однієї затоки може змінюватися на цілий метр на відстані всього кількох кілометрів. Це підкреслює обмеження традиційних вимірювань, які залишають значні ділянки узбережжя поза межами прямого моніторингу, особливо в малонаселених регіонах.

Нова методика є критично важливою для територій із розрідженою мережею фізичних датчиків і значними амплітудами коливань. Наприклад, у Гренландії добові зміни рівня води сягають 5–6 метрів за мінімальної кількості вимірювальних станцій. Метод також актуальний для низинних регіонів, таких як Бангладеш, де припливи у взаємодії з вітром і річковим стоком визначають ризики масштабних повеней.

Крім того, розробка стане інструментом для оцінювання глобального підвищення рівня моря. Вона дозволяє відокремити щоденні припливні коливання від довгострокових змін берегової лінії, зумовлених кліматичними змінами.