За орбітою Нептуна знайшли 27 крихітних об'єктів: найменший — 10 км

Дослідники з Університету Північної Аризони разом із колегами з Університету Вікторії відкрили 27 тіл, що обертаються далеко за орбітою Нептуна. Спостереження вели за допомогою телескопів Hubble і James Webb.

Усі знайдені об'єкти мають поперечник менш ніж 40 км, а найменший із них — лише 10 км. Це планетезималі, тобто «цеглинки», з яких на світанку історії Сонячної системи формувалися планети. Їхній блиск сягає від 24,1 до 29,3 зоряної величини — за яскравістю це можна порівняти з роєм світлячків на Місяці, побаченим із Землі.

Астрономи очікували, що численні зіткнення перемелють дрібні тіла, перемішають речовину на їхній поверхні та змінять її колір порівняно з більшими об'єктами. Проте аналіз під керівництвом аспірантки Анастасії Морган показав інше: малі тіла залишилися незайманими.

«Справді захопливо бачити, що найменші об'єкти якимось чином „пам'ятають“ і зберігають історію того, як вони були створені», — сказала Морган.

Дослідження охопило обидві популяції транснептунових тіл. Динамічно «холодні» об'єкти з поясу Койпера рухаються майже коловими орбітами в площині екліптики. «Гарячі» ж сформувалися між Ураном і Нептуном, звідки гравітаційні резонанси викинули їх на витягнуті орбіти розсіяного диска. Свій вигляд зберегли і ті, і ті.

Пояснень цьому два: або зіткнень на околицях Сонячної системи менше, ніж вважали, або удари таки відбуваються, але не руйнують поверхню дрібних тіл так сильно, як гадали раніше.

Інфрачервоний зір James Webb дозволив аспірантці Маріель Едуардо виміряти всі 27 тіл — у цьому діапазоні яскравість залежить передусім від розміру.

За словами Едуардо, формування планетезималей виявилося нечутливим до умов диска й давало схожі розміри тіл — незалежно від того, гарячі вони чи холодні, щільні чи пухкі. «Дуже цікаво, що розподіл розмірів однаковий і для холодної, і для гарячої популяцій», — додала вона.

Результати опубліковано в The Astronomical Journal. Дані про незайманий стан найменших тіл змушують переглянути уявлення про те, наскільки інтенсивно зіткнення переробляли речовину на периферії Сонячної системи.